Вшануймо пам'ять жертв політичних репресій!

21 05 2017Щороку у третю неділю травня українці вшановують пам'ять жертв політичних репресій – мільйонів наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного режиму ХХ століття. Цьогоріч – 80-ті роковини Великого терору – масових політичних репресій 1937 -1938 років.


У цей день ми згадуємо кожного, хто був необґрунтовано звинувачений у злочинах, був позбавлений рідної домівки і висланий на чужину, відправлений у виправно-трудові табори та тюрми, був знищений каральною системою.
Жертвою міг стати будь-хто, хто намагався протистояти владній системі. Під утиск попали і державна, інтелектуальна та творча еліти, і духовенство, і робітники та селяни. Метою таких дій був свідомий намір знищення вільного слова, вільної думки, віри у своє майбутнє.
Попри величезні втрати, наш народ вистояв і спромігся здобути омріяну століттями незалежність. Але сьогодні ми знову чуємо відлуння минулого. Військова агресія, інформаційна атака та провокації, які здійснюються проти України – це виклик всьому цивілізованому світу. Це виклик загальнолюдській моралі…
Твердо переконані, що ці спроби приречені на неминучу поразку, тому що українці гідні пам’яті тих людей, які віддали свої життя, аби на нашій землі більше ніколи не панував диктаторський режим, більше ніколи не проливалася невинна кров. Пам’ятаючи історію, важливо усвідомити, що жодна неправда не залишається непокараною…
День пам’яті жертв політичних репресій – не лише данина пам’яті минулому, але пересторога майбутньому. Ми зобов’язані бути сильними та консолідованими і в жодному разі не повинні здаватися, падати духом, чи сумніватися бодай на мить. Ми – нація, яка заслуговує на достойне життя серед європейських країн.
Непохитної віри усім нам у щасливе майбутнє рідної країни.
Вічна пам’ять жертвам політичних репресій!

Історична довідка

Піддаючи аналізу історичні події ХХ століття, неможливо не згадати про трагічні сторінки історії, які випали на долю українського народу, а особливо про перенесені ним репресії.

Політичний терор проти народу більшовики розпочали з моменту захоплення ними влади.

В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій В.Ленін вбачав головну небезпеку для більшовизму. Але згодом під жорна репресій потрапили всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню.

Перша хвиля масових репресій проти інтелігенції в Україні пройшла в 1929 – 1930 роках одночасно з початком примусової колективізації та розкуркулення.

Пік політичних репресій – так званий “Великий терор” – припав на кінець 1930-х років. Його відправною точкою став лютнево-березневий (1937 р.) пленум ЦК ВКП (б) та виступ на ньому Й.Сталіна.

Підготовка репресивних заходів почалася ще в 1936 р. З жовтня 1936 до лютого 1937 була проведена перебудова каральних органів, установка на чистку партійної, військової, адміністративної еліти від потенційної опозиції.
9 березня 1936 р. була видана Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) “Про заходи, що унеможливлюють проникнення в СРСР шпигунських, терористичних, диверсійних елементів”, 28 квітня 1936 р. — Постанова РНК СРСР “Про виселення з УРСР і господарське облаштування в Карагандинській обл. Казахської АРСР 15000 польських і німецьких господарств” та ряд інших директив.

Другим етапом, 03.1937 — 06.1937 рр., було декретування тотальної боротьби з “дворушниками”, “агентами іноземних розвідок”, планування і розробка масових операцій проти “соціальної бази” потенційних агресорів – куркулів, “колишніх” людей, представників національних діаспор тощо. 17.03.1937 р. був оприлюднений Закон СРСР про заборону селянам залишати колгоспи без згоди адміністрації і підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем. Це було законодавче оформлення позбавлення селян права на свободу пересування.

Третій етап, що тривав 07.1937 – 10.1938 рр., ознаменувався декретуванням і реалізацією масових репресивних операцій – куркульських, національних, проти ЧСИР (члени сімей зрадників батьківщини), інтенсифікацією боротьби з “військово-фашистськими змовами” в РККА, із “шкідництвом” у сільському та іншому господарстві.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681 692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами даної політики стали понад 2 млн. 800 тис. людей.

У 1936 році заарештували 15 717 осіб, у 1937-му – 159 537, в 1938-м
106 096, в 1939-м 117 44.

Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

21 травня 2017 року, відповідно до Указу Глави держави, в Україні буде приспущено Державний Прапор, обмежено розважально-концертні заходи, спортивні змагання. Це також стосується внесення відповідних змін до програм радіо і телебачення…

Основними завданнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які випливають із відповідного Указу Президента України, є проведення заходів з гідного вшанування пам’яті жертв політичних репресій та забезпечення належної підтримки постраждалих від тоталітарного комуністичного режиму.

Сучасна українська держава засуджує будь-які прояви агресії у ХХІ столітті. Український народ ціною життя тисяч патріотів сьогодні відстоює шанс на своє мирне майбутнє і майбутнє Європи, і тому солідарний з усіма народами, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів, зокрема кремлівського.

Слід зазначити, що практика застосування методів політичного терору є звичною для деяких правлячих режимів і нині. Так, на загарбаних Російською Федерацією українських територій запанували репресії проти українців, кримських татар, усіх, хто вважає Україну своєю Вітчизною.

Багато людей пропали безвісти. Піддаються фізичним і моральним тортурам захоплені бойовиками українські військовослужбовці, добровольці, волонтери. В’язнями російського режиму стали Надія Савченко, Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Геннадій Афанасьєв, Ахтем Чийгоз та інші патріоти.

Поширеними політичні репресії проти інакомислячих є й у самій Росії, де виправдовуються та фактично відроджуються сталінські методи управління.

На сьогодення, для самого українського суспільства принципово важливо, щоб у кожній області було встановлено пам’ятник жертвам, аби кожне місце масових поховань було відмічено пам’ятними знаками. Перифразуючи відомий вислів «Війна не закінчена, доки не поховано останнього убитого солдата», можна сказати: «Доки не поховано і не згадано останньої жертви тоталітарного режиму, війну з ним не закінчено».

Обов’язок пам’яті зобов’язує нас зробити це, інакше ми ще довго житимемо в тому далекому радянському минулому. Адже, сьогоднішня суспільно-політична ситуація в Україні зобов’язує весь наш український народ консолідуватись та виховувати молоде покоління українців на кращих засадах історичної пам’яті відданих захисників своєї землі – неньки України.

Додаткова інформація